Соціальні медіа стають ледь не головною складовою діяльності будь-якої організації. Тому ми звернулись до MediaNext – проекту з розвитку нових медіа від Інтерньюз-Україна та Європейського центру журналістики (Нідерланди). На основі MediaNext у грудні 2009 року була запущена Твіттер-трансляція виборів Президент України 2010 (@elect_ua). Віталій Мороз, керівник програм нових медіа, розповів нам про нові тенденції та ключові моменти нового формату роботи з інформацією та її поширенням.

Як починався проект Internews, як вдалось настільки поширити діяльність компанії і стати Internews International?

Інтерньюз-Україна – це міжнародна громадська організація, заснована в 1996 році. В 90х роках, коли українська журналістика ще тільки робила перші кроки, не було взагалі розуміння західних стандартів. Радянські засади були, м’яко кажучи, неадекватними і тому була потреба в західних експертних поглядах. Internews виник як представництво американської організації, були задані стандарти для українського телебачення, для телевізійників в першу чергу. На цій базі виник телеканал СТБ, виникло агентство УНІАН, тут починалися “Вікна”. Після того Internews впродовж 7-8 років надавав дуже практичні курси для телевізійних журналістів. Пізніше Internews вийшов за межі тільки телевізійної журналістики, останнім часом ми сильно сфокусувалися на соціальних медіа.Сьогодні це повноцінна організація, яка впродовж одного року реалізовує з десяток різноманітних проектів, від PR-супровіду Європейської комісії до соціальних проектів від UNICEF.

Окрема сфера – медійні проекти.

 

        
 

Ще багато хто плутає Інтерньюз-Україна і Internews Network - це різні організації. Internews Network - це міжнародне представництво американської організації, в них офіс поруч з нашим. Internews Україна більш локальна, яка скоріше менше займається роздачею коштів, але більше викладає проектів.

Internews – це головна організація, а МеdiaNext – одне з відгалужень чи повністю незалежний проект?

МеdiaNext переріс з великого проекту, який розпочався в 2009 році, в спільноту журналістів і є синонімом усіх напрямків медіа. Починався як нідерландський проект, який мав на меті трансформацію українських ЗМІ в бік відкритості новітнім технологіям. З останні два роки ми зробили доволі багато. Найголовніше, що ми запустили не просто якісь там проекти (їх було до десятка), а зробили трансформації на рівні редакції, редакторів, журналістів, що їм варто сьогодні вже думати в категоріях Інтернету. Ми проводили літні та зимові школи, провели 4 цикли навчання і охопили практично всю Україну, вивчили близько 300 журналістів. В 2009 році ми починали з ABC нових медіа, про це ще мало хто говорив. Ми розказували про нові засади взаємодії, принципи спілкування з аудиторією, вперше говорили про Twitter і для більшості це було відкриттям. Також ми говорили про Facebook, але тоді ще не було віддачі, тоді ще вона не сприймалась як одна з соціальних мереж для українців.

Соціальні медіа включають навіть організацію особистого робочого часу в Інтернеті, розібратися не тільки з RSS і GoogleReader, а навести порядок у власній скриньці.

Дуже багато людей не вміють ефективно використовувати час, не вміють шукати, не знають як перевіряти власні згадування. Ми вчили і персональним речам і тим, що стосуються роботи.

Яка основна орієнтація навчання?

Ми взяли те, чому ми вчили два роки на МеdiaNext і зробили певний інтенсивний курс, який має три ключових складових:
1. Інтенсивні навчальні модулі різного рівня
2. Самостійна робота (реалізація, можливість дати висловитись і показати, що вони вміють)
3. Використання потенціалу студентів МеdiaNext 2009 і 2010 років, запрошували їх як лекторів (від “Комерсанту” до газети “Сегодня”)

Тобто за два роки наші студенти зробили якісний стрибок і вже здатні ділитись своїм досвідом.

 

В Британії соціальні мережі стали офіційним джерелом інформації. Чи можливо таке для України?

Традиційно у нас навіть Інтернет-медіа не прирівняні до ЗМІ. Тут скоріше постає питання наскільки ключові медіа починають використовувати і посилатися на соціальні мережі. В будь-якому випадку мережі вже давно стали джерелом інформації і є статистика по США, що 93% журналістів шукають інформацію через Google, близько 80% заходять на офіційні сайти, 57% використовують Facebook і 53% Twitter для роботи. Але це західні дані, у нас цей відсоток буде трошки меншим. Однак ключове питання – це достовірність інформації і це радше завдання журналіста перевірити її, верифікувати через інші канали.

Якщо йдеться про рівень законів, то наша система парламентаризму абсолютно дегенеративна і не можна чого-небудь очікувати, поки в парламенті не вирішуватимуть якісь корпоративні інтереси. Хоча є депутати, які відстоюють важливість соціальних медіа, однак це лише 1-2% від усіх.

Яким Ви бачите майбутнє соціальних медіа загалом? Яким чином вони будуть змінюватись?

Я бачу два ключові моменти – це персоналізація та фрагментація. Під персоналізацією я маю на увазі, що все більше і більше в Інтернеті треба буде відповідати на персональні потреби користувача. Зараз ми бачимо відхід від масових медіа або високий рівень недовіри, тому що вони сприймають свою аудиторію як загальну, не цікавлячись їхніми інтересами.

Персоналізовані медіа – коли користувач знаходитиме саме те, що відповідає його інтересам, матиме можливість чітко відібрати. На телебаченні, в пресі, купуючи газету, ми не можемо купити тільки одну сторінку або не можемо змінити передачу, яку ми дивимось, хід самої думки. Тому що воно є одностороннім. Фрагментація пов’язана більше зі спеціалізацією знань, люди шукають експертів думки в якійсь конкретній сфері. Зараз в Інтернеті серед усієї інформації приблизно лише 10% експертних знань. І надалі, мені здається, все більшою буде потреба в таких людях.

 

Що чекає на друковану пресу? Який можливий новий формат журналістики загалом?

Завжди історія людства показувала нам приклади співіснування різних речей. Друкована преса залишиться, вона буде відповідати частинам аудиторії, вона буде зменшуватись, але лишатиметься. Дуже багато залежить від проникнення Інтернету, в США і Скандинавії воно сягає 80-90%, а все одно там успішно існує традиційна преса, але вона знаходить інший формат. Друкована преса покладається на передплату і на продаж реклами. Передплата уже зараз неактуальна і все більше поширюється безкоштовна преса, вона отримує свої прибутки через рекламу. Наприклад, в Швеції та Нідерландах величезна кількість людей зранку добирається до роботи на приміських потягах і, очевидно, там ще немає нормального Інтернету. І в цей час людина може читати саме цю безкоштовну пресу, залишаючи її іншому пасажиру. Тому життя такої газети – це 2-3 людини.

А Інтернет-ЗМІ? Чи завжди можна їм довіряти і яким чином вони зароблятимуть?

Стосовно довіри ми робили невеличке дослідження, яке не є суто репрезентативним, але відображає якусь частину поглядів Інтернет простору. Ми задавали питання щодо рівня маніпуляцій з боку Інтернет-ЗМІ. Відповіли 277 людей, з них 74% кажуть, що в Інтернеті є ресурс, якому вони повністю довіряють, а з іншого боку 87 людей кажуть про наявність ресурсів, які є суто маніпулятивними. Тобто Інтернет не ідеалізують, всі розуміють, що 95% інформації – це спам. Але це ресурс для знаходження саме тієї інформації, яка потрібна. Маніпулювати будуть завжди, питання скоріше до споживачів чи вони здатні критично подивитися на інформацію.

На МеdiaNext ми розглядали питання заробітку в Інтернеті, гроші туди потрошку йдуть. Рекламні асоціації малюють величезні цифри Інтернет-реклами, але вони трошки перебільшені. Однак ці бюджети є і вони ростуть. Раніше це була популярна банерна реклама, вона зараз втрачає свою популярність, натомість більш актуальна контекстна реклама. Тому величезні прибутки зараз мають Facebook чи Google, який саме заробляє на контекстній рекламі. Для конкретно ЗМІ з одного боку є проблема чи вони здатні продати свій конвент, експерименти з платним доступом поки не є досить успішними.

Редакція має вибирати – або ми робимо конвент платним і втрачаємо від 50% до 90% своєї аудиторії, або ми залишаємо його безкоштовним і ми маємо велику аудиторію, на яку йде рекламодавець. Зараз немає однозначної відповіді як це робити, є системи, коли користувачу пропонується часткова оплата. Наприклад, 80% контенту сайту є безкоштовним, а 20%, найбільше цікаві доступні за символічну плату. Такі диференційовані підходи мають на меті потроху привчати користувача, що за якісний конвент можна платити. Інший підхід демонструють музичні гурти, коли безкоштовно викладають свій альбом і кажуть: “будь ласка, скачуйте, ми вас в цьому не обмежуємо”. Але поруч ставлять опцію, що “якщо Ви вважаєте за потрібне, то Ви можете перерахувати якісь кошти”. На західних ресурсах це дуже добре працює, система добровільних пожертв.

Корпоративне ЗМІ – це PR для організації чи щось більше?

Корпоративні ЗМІ частіше служать для внутрішньої комунікації, наскільки я розумію. Прикладом є великі корпорації, які роблять щось спільне для об’єднання та інформування команди, доцільність тоді є, хоча це вимагає великих коштів. Може бути зовнішнє спрямування – це в основному мобільні оператори та торгівельні мережі і вони щось пропонують. Я не можу оцінювати наскільки це ефективно, але для підвищення лояльності організації – так, це працює. Але чи не матиме це зворотнього ефекту – це дуже важливий момент. Я, наприклад, є клієнтом банку. І він мені щомісяця пропонує якусь інформацію, яка стосується його діяльності. Поки я жодну таку інформацію не затримував більше 15 хвилин, а потім я її викидав. Звичайно, можуть бути різні цілі – внутрішній та зовнішній PR. Це один зі способів взаємодії з аудиторією, з клієнтом.

Щоб підсумувати все сказане, назвіть ключові правила чи моменти роботи MediaNext.

Офіційний салоган MediaNext – це медіа поруч з тобою. Медіа – це не те, що десь там далеко, а те, що постійно біля тебе – Інтернет, ти можеш бути носієм інформації. Ми бачимо свою місію як створення більш професійного підходу до соціальних медіа, при цьому ми абсолютно переконані, що соціальні медіа доповнюють роботу журналістів і закликаємо наших партнерів щонайменше подумати що буде через 5 років і чи буде місце на ринку тому формату, який існує зараз.